Про мене

Доброго  дня! Ніколи, мабуть, я  не  навчусь  писати  про  себе. Але  спробую...

Чому я стал учителем? Можливо, це покликання душі й серця. Можливо, з мене вийшов би непоганий бухгалтер, талановитий інженер, відомий актор (недарма після 9 класу хотів вступати до театрального училища)... Це все можливо, але зараз я пишаюся тим, що я - учитель. Вірю, прийде такий час, коли я напишу це слово з великої літери — Учитель.

З раннього дитинства дуже полюбляв виховувати й організовувати. У дитячому садку був першим помічником вихователя (за що інколи отримував бонус — дозволяли не спати після обіду). Початкові класи моє бажання працювати надалі з учнями укріпили і впевнили — з великою радістю проводив уроки однокласникам, але ж перша вчителька — Олена Пилипівна Матус змогла побачити “скриті таланти” малого Славіка. Всі 10 років навчання — беззмінний староста у класі. Але про вчительство не думав. Дуже хотів стати журналістом, був головним редактором шкільної газети, друкувався у “справжніх” газетах.

Коли ж закінчував школу, дуже багато думав над тим, яку професію обрати. У цей час вже рік працював у дитячому таборі “Чайка”, який на той час входив до складу Іллічівського морського торгівельного порту. Вважав, що буду поступати на навчання до Одеського інституту інженерів морського флоту (але ж математику дуже полюбляв). В останні місяці навчання провів своєрідний експеримент (до експериментів був схильний вже тоді...): ходив по вчителях і повідомляв, що буду поступати в педагогічний інститут, мої вчителі вірили, радили (кожен хотів, щоб я став учителем саме з його предмету). Але вже після школи обрав спеціальність “Російська мова і література” в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова — дуже полюбляв літературу, а особливо — поетів “срібного віку”. Пам'ятаю, як на вступному іспиті прочитав ранній вірш Сергія Єсеніна і екзаменатор, дуже схожа на Анну Ахматову, зачаровано сказала: “Він же як молодий Сергій...”.

Вчитися полюбляв, але на філологічному факультеті “примушували” вчити не лише “срібний вік”, але й інші періоди та предмети. Перейшов на заочне відділення і прийшов до школи. Починав з лаборанта, потім став педагогом-організатором. Історію дуже полюбляв, але перед відомими педагогами історичного факультету ніяковів: це ж легенди, як я буду там вчитися... Перевівся на навчання на нову спеціальність волею випадку: захворіла вчитель історії у школі № 2, де я працював на той час, і завуч Галина Василівна Зінченко (це мій Учитель, це Учитель Учителів) запитала мене, чи піду я на заміну. Погодився і наважився перевестися. Мене навчали легенди і тому диплом історика для мене настільки цінний.

Дуже добре пам'ятаю всіх своїх учнів. Мій перший випуск — 32 хлопчика та дівчинки (з них — 10 золотих і й 1 срібний медаліст) — як молодші брати й сестри, завжди разом — походи, екскурсії, поїздки. Працював ще й заступником директора з виховної роботи. Дуже вдячний людині, яка навчила мене бути справжнім адміністратором — директору школи № 2 Вірі Федорівні Доценко.

У 2003 році, коли мій улюблений 11-Б пішов у доросле життя, я вирішив більш не працювати у школі — пішов до ОНУ ім. І. І.Мечникова, до альма-матір, але й там викладав, оскільки без цього вже не міг.

А десять років тому зустрів Ольгу Петрівну Петлюк, яка запропонувала мені повернутися до шкільної праці. Дякую їй за це. Знаю, що ніколи не скажу їй це особисто — соромлюся, напишу, буду сподіватися, що прочитає: “Дякую Вам, моя улюблена педагогічна матуся! Дякую за те, що повірили, знайшли, виростили, виховали, зробили справжнім учителем. Знаю, що інколи буваю нестерпним, добре, за те, що підтримуєте й розумієте! Дякую!”. У першій школі реалізував себе повністю (хоча, чи є “межа досконалості”?), тут розпочав цікавий експеримент, сюди йду кожного ранку і, головне, що хочу сюди йти кожного ранку.

Позаду багато: чотири випуски, 16 медалістів лише у “своїх” класах, безліч талановитих учнів, і всі вони — чудові, неперевершені індивідуальності. Так, я міг би стати непоганим бухгалтером, талановитим інженером, відомим актором... Але я вчитель, і можливо, приде час, коли я скажу: “Так! Я — ВЧИТЕЛЬ! Я — ТВОРЧИЙ ВЧИТЕЛЬ!”